Почула коментар про вчорашній день від тих, хто був у готелі і приймав тих, кого ми відправляли з аеропорту. Здається, хтось навіть трохи пожалівся на бориспільських волонтерів; я так і не визначила, чи та бяка на моїй совісті, чи ні, але я так прикинула, що ні, і трохи заспокоїлась. Хоча трохи невесело, все-таки ми не навмисне, ми старались...
Сьогоднішнє стояння за стійкою було, так би мовити, не пильне. Ознайомлення з основним ходом роботи (ох і замахаються з нами координатори, скільком новим людям ще треба буде то розказувати :) ), прийом-передача, роздуковування кількох розкладів на сьогодні, відповіді на кілька запитань мешканців, ще якісь дрібниці, обід — і адью, ми з Іриною вільні. Мене відпустили першою, чому я була дуже рада, бо тіло просилось додому.
Волонтери, я так розумію, переважно по двоє. З Веронікою мені якось легше вдалося знайти спільну мову, ніж з Іриною. Це ж треба, я її, мабуть, якось ненавмисне образила. Ех, і тягнув же хтось за язика... А після зауваження вчорашньому розкладу, що перед дужками треба ставити пробіл, про мене, либонь, подумали, що я нудна і придирлива :) Дуже навіть може бути :)
Похвалю їдальню для працівників. Можу сказати, що було смачно, і не тільки через мій куций сніданок :)
Завтра або і сьогодні другій зміні мало б бути живіше, ніж нам, я думаю. Гості освояться, захочуть десь піти поза спортивною складовою свого розпорядку, будуть питати, куди... Хоча хтозна. У мене завтра все одно вихідний :-P
Ура, товариші!
Ура, товариші! нарешті пустило ;)
ВідповістиВидалити