середа, 21 серпня 2013 р.

День останній. Закріплення пройденого :)


Ну що ж, я з'явилась вдома, завантажила фото, щоб не відкладати в довгий ящик, тепер можна і пописати трошки.

Вівторок, 20 серпня, увійде в історію як день Volunteers "Thank You" Party. 

Мені здається, до Палацу Спорту нас прийшло мало, та й ті не дуже вчасно :) Не маю ніяких претензій: для декого, однозначно, сьогодні був святий відпочинок, а дехто, як не дивно, уже пішов на роботу; отак-от :)

Стержень програми — баскетбольний матч між командами МОКу та волонтерів. Не дивувало, що в оргів з самого початку була перевага. Зате всім миром потім намагались допомогти волонтерам виграти: спершу у команду зеленофутболочників перебрався Маркіян Лубківський. Далі, я вже й не знаю, як, може навіть і від початку, а може й ні, з ними грав Андрій Варчак. Найфеєричніше було, коли ще ніхто не в'їхав у те, що сталось, коментатор тільки почав говорити про якісь зміни в складі, як новий гравець волонтерів зненацька обійшов усіх і закинув м'яч у кошик. І виявилось, що то був один із суддів. Круто, ні? =) А вже як догравали останню хвилину, півхвилини, останні 4, ні одну секунду! — то просто треба було бачити :) Супер. Хочу відео :) Але як не старались судді, волонтери все одно не змогли добрати кількох вирішальних для перемоги очок. МОК переміг. "Усе справедливо, ми самі бачили," — :D

Керівники відділів десь собі визначали кращих зі своїх волонтерів, тому одразу після роздачі медалей нашим крутим баскетболістам відбулось вручення відзнак і презентів кращим з нас. Дуже потішили призи: реально, люди, які відбігали, відпрацювали, відпосміхались, відволонтерили усі свої зміни і більше ніж,   а я знаю, бо чула, як воно було, таки заслужили на подарунки. Дуже тішилась, чуючи кожне наступне прізвище. І своє теж ))) Хоча, чим я відзначилась, складно сказати. Що ж, якщо Олександр Дубенок вважає, що чимось таки встигла, то дуже дякую *кручу пальчиком в долоньку :)* 
Я тільки не зрозуміла, куди поділи ETRN? Від ACM відірвали, а самих і не назвали. Ех... Дрібниця, але — як ніби й не було транспортників. А були ж, ой як були :)

Не знаю, чи хтось помітив, але волонтери можуть бути такими скромняжечками! Поки ведучий не "дозволив" іти смакувати канапками, ніхто навіть по воду до столу не підходив (здається). Кажу, нікому не хотілось здаватися найголоднішим з усіх :) Але ми все одно оцінили смакоту на тарілках — дякую велике, у мого шлунка було свято. А ще я відзначила смачну каву — цей напій вживаю хіба в особливі дні, і тут якраз усе було в тему :) 

І знаєте, як іще можна охарактеризувати волонтерів? Божевільні, особливі на всю голову! Які ще люди, крім волонтерів Євробаскету, після слів ведучого на зразок "а зараз буде дискотека" можуть ще дві години грати в баскетбол на всі кошики залу?! З одного боку, яка ж дискотека при повному освітленні... Але з іншого — м'ячі в залі є, чого б вони мали лежати без діла? ;)

Ухекані і щасливі. Назва для великої картини якогось експресіоніста. Червоні обличчя, мокрі футболки, бемкання в голові від стуку м'ячів і радість через вінця. Класно...

Поволеньки люди порозходились — пора і честь знати, і додому встигнути, завтра на роботу ой багато-кому. Я ще допомагала відносити воду до авто. Мені сказали, що не годиться дівчині тягати такі важкі речі. А я не люблю бути хирлячком: ну можу ж я хоч тут, хоч собі показати, що я щось можу? Грубо кажучи, відро води — це не кінець світу. А зі столу ще потягла в рюкзак кілька слив :) Навіть і не собі, як виявилось: згодились задобрювати вахтерку, яка відкривала спеціально для мене вже зачинені двері гуртожитку — це ж треба припертись із цивільної вечірки опів на першу ночі?

І весело, і сумно водночас. Вероніка прочитала мій попередній допис, а тому нині розповідала про свою подругу, з якою і досі товаришує від часу Євро-2012, а коли прощались, сказала: "Треба ламати твою сумну традицію". Так, згодна :) Сподіваюсь, у нас вийде. Друзі-бобри, я ще хочу не раз вас бачити, мені уже бракує цих посмішок поряд. Тому начувайтесь =)

Ех, бідний текст виходить, скажу я вам. Усіх вражень викласти не вдається. Вони крутяться в голові, але не даються друкуватись. І що за біда? Але просто повірте мені на слово, що ця подія — як Євробаскет U16M 2013 загалом, так і цей заключний день — дуже і дуже мене схвилювала, потішила, повеселила; продовжила мені життя.

Це просто варте фотозвітику :)



Дякую, Олю

Медаль не наша, але кого це хвилює :)

Герої Печива і Борисполя


На це фото Андрій відреагував так:
"Тепер буде чим пояснювати, як цьому хлопцю вдалось 
не пускати Беркут на територію ;)"

Дякую, Женю

Ну от, а здавалось би: дорослі люди, височенні,
а потішні, як дітлашня =)

Немає коментарів:

Дописати коментар