День шостий. 12.08 President Hotel, звично :)

Таак, що тут у нас сьогодні... Перший день FECC-манії :) І перше, що я маю сказати, — що наш великий натовп тренерів, які беруть участь в цьому заході, дуже навіть організований. Не знаю, чи то виходить у них само по собі, чи то просто однакові блакитні футболки сприяють (ага, куди пішли всі блакитні, туди і я йду), чи то їхній насичений графік. Про акредитацію о 00:00 я вже казала, про workshop якогось-там числа на 00:25, мабуть, теж.

 

Учора один кремезний тренер з Туреччини довго дивився на розклад, а коли підійшов Олександр, то спитався, чи то серйозно (підозрюю, він якраз побачив цифру 00:25). Відповідь була: а що ж ви хочете? от ми їздимо в Туреччину відпочивати, ви там живете, значить, постійно відпочиваєте, а от у нас доведеться попрацювати :) От не знаю, як він це сприйняв.

Учора таких було кілька, і сьогодні зранку ще один, що хотіли поміняти форму на більший розмір. Виросли за день, ггг.

 

Відкриття всього у них на 9:00, ближче до цього часу маленький натовп зібрався біля розкладу коло нашої стійки, хоча треба було б — у конференц-залі. Повз натовп пройшла одна тренерка, перепитала у нас, чи вона правильно пам'ятає, що конференц-зал внизу, і пішла вниз. Гм. А решта стоїть. Але вони нічого в нас не питались, от ми нічого їм і не говорили. Тут підходить Майк, зве їх униз і так з посмішкою до нас: "Why haven't you started a lecture? ))"

 

У рефері activities починаються пізніше. Я занесла у зал "Київ", де вони засідають, що там було треба, та й стою собі коло Людочки за стійкою далі. Тут питається один delegate attache, де наша вода. Кажу, в охорони, бо там місце є, якщо треба, то візьми в нашу кімнату спайку, бо якщо по одній пляшці тягати, то вони бурчатимуть. "Та ні, я в "Київ" занесу." — Там є, я вже занесла. — "Спайку? 24 пляшки?" — Ага. Думаю, здивований погляд у відповідь був мені похвалою :)

 

Тренери, казав Олександр, як не дивно, почали не з якихось там оргпитань, а одразу по плану занять. Солідний захід, як-не-як. А на обід запізнились, і то так трохи надовго. Ми чекали їх у ресторані, щоб показати, де їхні місця (все ж має бути красиво, а не вперемішку, чи як ви собі думали?), і стовбичили там добрячий шматок часу. Зрештою, навіть майже дарма: вистачило один-два рази сказати то першим, і наступні просто орієнтувались на колег, та ще на таблички на столах. (До речі, як англійською буде "табличка"?) Враження: хвиля з 70 чоловік у ресторані — це таки хвиля :)

 

По тому мала спуститись у конференц-зал і відпустити на обід відеозйомників. Ті бурчали: чи то від голоду, чи то від невизначеності (ех, розумію: недобре, коли хочеш щось дізнатись, а оргів поряд — ні душі). Вони пішли, прийшов Майк і повідав мені про задумку наступної лекторки: їй заманулось зробити таку собі opening game. І ми писали на папірчиках імена учасників і клеїли їх скотчем під стільці — потім кожен має знайти своє місце. "There will be a few minutes of mass," кажу. "Yep," чую. Мабуть, добре, що я того бедламу потім не бачила :) Лекторка похвалила нас із Майклом за напівавтоматичну командну роботу. Що ж, це таки славно, коли вдається так органічно з кимось спрацюватись, я рада :)

Обід, передача зміни і — вйо додому. Висипатись. На виході з готелю на останній секунді згадую про найважливіше і роблю сьогоднішнє фото: