Зранку Олександр звертав мені увагу на тренерський робочий розклад, щоб була в курсі, де вони і що, і крім всього іншого зауважив, що, мовляв, заглядав до них у семінарську кімнату о першій ночі — і вони ще там щось робили. Ого... А їм ще й домашнє завдання задають %-)
Ранок минув у феєричних пошуках ключа від нашої оргкімнати. Я вже такий довгий ланцюжок його переміщень за минулий вечір вислухала, що йо. Той віддав тому, той тій, та ще комусь, хтось його мало не заніс додому, в результаті ключ має бути на рецепції готелю, але там його нема. І не знайшли-таки. Думаю, цілком можливо, що він зараз спокійно відпочиває десь під нашим столом або в чиїйсь шухляді і не париться собі. Добре бути ключем :)
На кожен ігровий день є список матчів і суддів, що обслуговують кожен з них. Одну копію такого листочка хлопці використали, як список тих, хто хотів би сходити в клуб увечері. Хтось із рефері обвів ім'я свого колеги і дописав: "VIP treatment!". Оце ще :) Такі дорослі дядечки, а потішаються один над одним, як пацани в школі )))
Шановний суддя з Франції, який чогось один живе не на тому поверсі, що всі, проходить у нас під кодовим прізвиськом "смішний француз". Ну бо він справді потішний )) Якось Наталя випадково зачепила його коло нашої стійки, то він підняв брову і видав: "You wanna touch me?"
А ще на нашій зміні здох ноутбук. Не так щоб зовсім, але він відмовився з нами працювати — остаточно. Гм, як же це сказати координаторам, га? Ми покрутили пальчиком в долоньку, і чесно сказали, що ми йому нічого не робили. Олександр махнув рукою і запевнив, що то в ноута від народження таке і піде він туди, звідки прийшов. Отаке. Сподіваюсь, там всього-то криво система стояла, а не щось із залізом. Не люблю, коли з технікою, до якої я маю відношення, щось ставалось :)
Ходила забирати з Палацу Спорту кілька vip-pass'ів. Добре, що сама, а то б знову з мене хтось сміявся: я в тому великому приміщенні мало не заблудилась. Люди вважають, що географи не мають права блукати. А будівельники мають право будувати лабіринти замість палаців спорту? На щастя, в тому мінотавропомешканні я знайшла людей, які знали потрібних мені людей, і все було ґут.
Після зміни мала ще їхати у своїх справах, але махнула на них рукою (і справді, чого туди їхати сьогодні, якщо все одно доведеться ще раз?) і вивільнений час протеревенила з Андрієм під Палацом Спорту. Все-таки люди з хронічними невиспаністю і недостачею об'єктів відточування свого гумору — це просто сміх і гріх :)
А тоді ми з Людочкою пішли на гру. Чемно, за квитками, і дивились, як серби грають з хорватами. Досі я не спостерігала баскетбольної гри за всіма правилами, і було дивно, наскільки вона, по суті, клаптикова, і як швидко від цього минає. Відлік часу припинається з кожним втручанням судді, заміни робляться ну дуже часто, а аут за 28 секунд до кінця першої частини гри мене просто вибив з колії. 28 секунд!
Далі ми вирішили ще глянути, як німці грають з росіянами. Ця гра була, здається, трохи активнішою. Та й вболівальники галасливіші трапились. Взагалі-то спостерігачів був мізер — просто мізер. Реально, оргам варто було не продавати квитки, а роздавати їх на вулиці, бо глядачів було стільки ж, скільки людей на корті. На грі Німеччина-Росія, принаймні, вболівальники трохи підтримували свої команди. Що все одно не робило трибуни повнішими.
Ще треба в п'ятницю сходити на гру. Точно-точно :)
 |
| Серби грають з хорватами. Телефон не надто добре сприймає рух, звиняйте :) |
Немає коментарів:
Дописати коментар