понеділок, 19 серпня 2013 р.

День дванадцятий. Остання зміна

Сьогодні від ранку уже бачила признаки святкування закінчення чемпу. Агов, куди? Так і хочеться запитати у молоді на фото: рануватенько ще, вам не здається?
Банда білих футболок

Але виявилось, що не так уже й рано. Я прийшла на зміну десь по другій годині дня: було вже тихо і спокійно, майже нікого. Весь жар припав на ранок, а на нашу відповідальність — аж сімох людей відправити. Ото й усього.

Каміл Новак, кажуть, похвалив організацію чемпу. Круто :)
А ще кажуть, що рефері вчора добряче гульнули, не по-дитячому так ;)

Наташа пішла висипатись (розганяти народ по машинах від п'ятої години ранку — це вам не коників з тіста ліпити! Вона, звісно, сказала, щоб ми дзвонили в разі чого, але я дуууже сумніваюсь, що вона брала б трубку :) ), whiteboard забрали, на диванчиках дочікували свого часу двоє сеньйорів Baldacchino, а Олександр з'являвся в полі зору час від часу тихше привида. Тихо...

І трохи сумно. Як же, це ж уже все закінчується. Завтра ще будуть якісь залишки координаторської роботи, але то ж усе без нас. Уже усе без нас... Ех. Але посміхатись все одно треба :)


У мене не надто позитивний досвід спілкування з людьми, з якими познайомилась на якійсь специфічній події. Мимоволі виходить, що опісля уже якось все не так. Є люди, які товаришують потім, зустрічаються, разом, може, навіть і працюють ще десь, але не я. Я знаю, що не буде ніяких зустрічей і посиденьок. І навіть якби — не буде отого легкого (і п'янкого)) нальоту наглості волонтера перед своїм координатором, бо після закінчення проекту усі знову стають рівними. Більшості людей, знаних тепер, я ніколи не побачу більше, ніж раз. Шансів спіймати людину, яка живе і працює в іншому кінці міста, майже нема, і, скажіть на милість, як можна перетнутись в метро з людиною, яка їздить на власній машині? Світ тісний, але тільки коли йому то вигідно. Тому я, нудна людина, яка не любить дзвонити першою, відверто сумую, оглядаючись на минулі дні.

Перед виходом фотографую наше пусте робоче місце. На фліп-чарті — ідилічна квіточка з магнітів. На вулиці вечір; під Палацом Спорту порожньо. 

Ха! І все одно це ще не все :) Тому що завтра у нас буде вечірочка в зелених футболках!

Але цього,  вважайте, я вам ще не казала *ггг*

Немає коментарів:

Дописати коментар