Одинадцятий день. Не оди́надцятий, а одина́дцятий. І перша післяобідня зміна. Одразу скажу: не сподобалось. Все-таки я людина вранішня. А то стоїш на своєму місці і мовчки спостерігаєш, як за вікном безупинно і сумно темнішає і опускається вечір. З тим же темпом опускаються повіки. Дев'ята година вечора — вже шукаю сірники в очі, де вже тут робочий настрій візьметься. Он навіть забула фото для допису зробити :(
Сьогодні продовжували збирати departure details і відгуки про організацію чемпіонату. Відгуків щось принесли небагато, може завтра більше буде? Завтра мене не буде в готелі, тому перевірити не вдасться. Але читати те, що мені не призначалось, і так не чемно, тому я про це не перейматимусь.
Ближче до матчу Україна-Росія добре-добре начальство пропонує сходити в Палац Спорту і подивитись. Я чемно відмовляюсь. Не дуже й хочеться, застуджений ніс протестує в передчутті протягів на трибунах, та і має ж хтось лишитись за столом, правильно? Тому матч я дивлюсь у прямій трансляції. Хтось із суддів пожартував: знаємо ми таке, у вас там якийсь серіальчик, а не баскетбол. Бу, а ми чесно дивились, як французи вигравали у німців. Як? — з перемінним успіхом, але все-таки.
Потішило, що українці обіграли своїх суперників упевнено. Я не про розрив у вісім очок, бо це не багато. Я про те, що вони як узяли перевагу від початку, так її і тримали. Молодці, хлопці :) Навіть не хочеться думати про те, за яке ж то місце був той матч :D
Завтра можна відіспатись, щоб у понеділок знову кинутись в бій: остання моя зміна теж буде вечірня. Уявляю галас (гамір, поспіх, метушню, ...шарварок!), який буде тут, у готелі, коли будуть за один день від'їжджати більше сотні наших закордонних гостей *ггг*
Побачимо. Все побачимо. Про те, як я буду почуватись, коли моє волонтерство скінчиться, і багатьох людей, яких бачила за цей час, я бачити більше не буду, так от, про це — потім. Як казала одна аж занадто відома панянка, "про це я подумаю завтра".
Немає коментарів:
Дописати коментар