День другий. 7.08, KBP

by Вероніка Зінкевич

Сьогодні був іще один аеропортний будень. Зустрічання команд змінилося на зустрічання рефері — тут уже посміхатися треба було серйозно ;) Чесно кажучи, мені здається, що поважні люди, які летіли до нас казна-звідки і з пересадками, мали б дивитись на нас виразно поблажливо: о, така дрібнота зустрічає... Ми справді дрібнота, і я маю на увазі зріст і розмір: маленькі, худенькі. Зате нас троє, а "разом нас багато", хе-хе-хе. Я не знаю, як вони на нас дивились, певно, в тих поглядах було більше втоми, ніж чогось іще, але не жалілись. А значить, ми були чемні, і взагалі такі молодці, що то капець :)

Не зважайте, це мені просто хочеться, щоб мене похвалили. 

Враження від дня двоякі. З одного боку, легше, звичніше, вільніше, веселіше і приємніше. З іншого — учора у мене ніби не було дрібних завтиків з дзвінками і смс-ками, як сьогодні, не так тягло робити якісь дивні, зовсім не солідні речі. Робила я їх чи не робила: інформація конфіденційна. Щоб ви знали, мені б навіть фотографуватись не годилось... Але фото зроблене десь о 23:08, тобто уже після кінця зміни, бе-бе-бе. 

Ні, у мене зовсім не виходить у цій писанині зосереджуватись на волонтерськості своєї діяльності, якщо так можна сказати. Але в обов'язках завжди є рутина, а хочеться ж згадувати щось ненудне... Ну хоч би й те, як нас якийсь хлопчина запитував, де живуть спортсмени. Ну-ну, так ми йому і сказали. Він не образився, а ми потішились, що пройшли перевірку.

Буде ще одна зміна в Борисполі, в неділю. А поки — готельні будні. Цікаво, як то буде... Ну от завтра і дізнаюсь. Хоча кого я обманюю: на годиннику вже 2:04 і ці три милі цифри кажуть мені, що це вже буде сьогодні. Сьогодні...